Тільки-но почав барвітися світанок, ти мирно сопів своїм курносим носиком, і перше проміння сонечка торкнулося, он-де, високих сніжних вершин стародавніх гір, в твій спокійний, передранковий, чарівний сон прийшов Я.
Я той, котрий бажає показати тобі щось важливо-чаруюче, той який має бути з тобою поряд все життя. Ти тільки-но знай і вір, та Я - не залишу тебе до кінця днів твоїх тут, на цій землі.
Дорога моя маленька людина-янгелятко. Чи бажаєш ти політати в небі, високо-високо над землею? Ти, напевно, боїшся полишити тут маму і лишитися зовсім одному там, в небесній височіні? Тоді давай полетімо разом з тобою. Ти ж колись бачив, можливо, як в небі літають великі птахи. Вони, розставивши крила, ніби нерухомо висять в повітрі, радіючи вітру, який їх підіймає все вище і вище, прямо до сонця. Потім вони поволі опускаються до землі, оглядаючи її з просторого піднебесся.
Звідти їм видно все: і ліси, і річки, і, навіть, будинок, в якому ти живеш. Звичайно, як парить літак, ти бачив і не один раз. Адже він так само летить в повітрі, розпластавши крила. Люди, які в ньому, дивляться зверху на нашу землю і милуються її красою.
То давай, не втрачаючи часу, швидше летіти в небо, щоб побачити і відчути легкі, пухнасті і вологі хмаринки, які в промінні висхідного сонечка перляться різними фарбами і відтінками. Відчути легке, вільне ширяння серед птахів, викупатися в океані голубої, небесної блакиті, ввібрати масу сонячного світла і насититися їм удосталь.
Мій маленький чоловічок, ти міцно тримаєшся за мою руку? Тоді полетіли! Ти відчуваєш, як ми плавно підіймаємося над землею вгору. У тебе захоплює дух? Але ти вже людина-птах, смілива і рішуча, та ти ж не один. До того ж, у тебе з'явилися рученята-крила, красивий хвостик, і гострий дзьобик, ще навіть краще, ніж у птаха. Ти вмієш дуже добре управляти, триматися у польоті і летіти, летіти, летіти... Сміливіше вперед, мій маленький друг!
Так ось вже дах твого будинку і твій двір з садком спливають кудись униз. Ось ти вже пролітаєш над лісом, який ще покритий ранковим голубим серпанком свіжості. Десь вдалині, в промінні висхідного сонця заблищала річка-змійка, яка своїми блискітками від води вітає блакитний і прохолодний ранок землі. Хоча ранок тільки-но зажеврів, але тобі, мій орлик, спати зовсім не бажається. Адже ти знаходися зараз в обіймах свіжої, літньої небесної блакиті.
Тобі легко і затишно, хочеться дихати повними грудьми, твоє тіло ніщо не важить. Воно парить, підіймаючись, все вище до хмар, які з'явилися вдалині. Вони ваблять тебе своїм пухнастим одіянням, і дуже прагнеться швидше доторкнутися до них і подивитися, що ж там всередині? Підлітаєш до одного з них, - і зовсім не жахливо! Адже хмаринка схожа на пухнастий баранчик, але тільки вона повітряна, і димчасто-прозора. І ти вже зачепив її край своїми крильцями і трошки розігнав, розвіяв. Але хмарка не сердиться на тебе. Вона вітає тебе і хоче вступити з тобою в гру. Ось на твоєму носику-дзьобику з'явилася роса і ти, з розгону, упірнаєш в хмарний туман. Але скоро, пролетівши крізь нього, виринуєш весь вологий і щасливий. А поряд всі нові і нові хмари, великі і малі, але крізь них ще видно ліс, поле і дорогу на землі внизу.
Ти підіймаєшся ще вище. Хмари залишаються внизу. Вони, як баранчики пасуться на небесних полях блакитних лугів, і то сходяться, то розходяться між собою. Вони легкі, вільні, бавляться в іграх між собою і вітром-пастушком, який іноді відвідує, і перегонить їх на нові місця-пасовища. Потихеньку, поодинці пропливають вони через ворота радуги-дуги, що тягнеться від дальнього озера до цієї річки, і з'єднує їх. Це ті брами Заповіту, які одного разу Я відкрив для твоїх предків, щоб вони змогли увійти до мого спокою. А зараз Я завжди знаходитимуся поряд з тобою і в тобі, якщо ти довіришся Мені.
Але, ось, ти спрямовуєшся до горизонту, збільшуючи швидкість польоту. І ти вже не птах, але мрія! Ти політ мрії, і летиш настільки швидко, швидше будь-якого літака і, навіть, ракети. Повертаєш на крутих віражах так, що навіть дух захоплює у вітру, що летить за тобою і ніяк не може тебе наздогнати. На шляху трапляються великі хмари, які ти сміливо і блискавично пронизуєш, як стріла. При цьому тебе лише трохи похитує і приємно стрясає. Знову облітаєш хмару і уриваєшся в її вогкість і рясну вологу, яка розчиняється на деякий час в твоєму тільці, а потім випаровується по вітру. Але вітер зовсім не заважає тобі. Тобі весело, ти щасливий.
Це зовсім інше життя. Вільний політ, вибір польоту в будь-який край. Тут немає ніяких обмежень, ніяких перешкод. Ти вільно і глибоко дихаєш. Твоє тіло сильне, здорове, дух радіє і співає! Так само радію і Я, - Той, який летить поряд з тобою. Ти не бачиш Мене, але ти знаєш, що Я і поряд з тобою і в тобі. Той, який завжди підтримає тебе, якщо ти, випадково, падатимеш. І ось тому ти нічого не боїшся. І ось тому ти сміливий і щасливий. І ось тому тобі радісно і хочеться співати...
Але приходить час і треба повернутися на нашу землю, щоб тут рости, вчитися і далі, - служити, людям так, як одного разу послужив Я ним, будучи тут, на землі. І волею - тобі, мій дружок, довестися повернутися з небес на землю. Адже там тебе чекають мама, тато, друзі, садок, школа, потім робота. Але іноді ти знову підійматимешся високо в небо, щоб не забувати того, хто буде тобі дарувати цей політ. І, можливо, дорогий мій братик, так складеться, що одного разу ти зіллєшся зі мною назавжди у вічному нескінченному щасливому польоті нашого неосяжного і безмежного всесвіту.
І тоді ми будемо Все у Всьому!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Сказка о рыбаке и рыбке - Тихонова Марина Очередной раз убедилась в милости Божьей. Только подумала: что-то давно для детей не писала, как пришла на ум вот такая сказка:)
Надеюсь, взрослые тоже смогут найти в ней зерно мудрости:)
